Законодавче регулювання ГМО: сучасний стан та виклики

Генетично модифіковані організми (ГМО) вже давно стали частиною глобального аграрного та харчового сектору. Водночас їх використання викликає жваві дискусії щодо безпечності, впливу на довкілля та необхідності чіткого державного контролю. Саме тому законодавче регулювання ГМО є важливим елементом державної політики у сфері біобезпеки. Законодавче регулювання ГМО є необхідною умовою для забезпечення біобезпеки та захисту прав споживачів. Для України важливо не лише вдосконалювати нормативну базу, але й забезпечити її ефективне виконання, враховуючи міжнародний досвід і сучасні наукові досягнення.

ГМО — це організми, генетичний матеріал яких було змінено за допомогою методів генної інженерії. Такі зміни можуть надавати рослинам або тваринам нові властивості: стійкість до шкідників, гербіцидів або несприятливих кліматичних умов.

Однак поряд із перевагами існують потенційні ризики:

• вплив на здоров’я людини;
• порушення екологічного балансу;
• неконтрольоване поширення модифікованих генів.

Це зумовлює необхідність створення чіткої системи правового регулювання.

В Україні основним нормативним актом є Закон України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні ГМО». Він встановлює:

• порядок реєстрації ГМО;
• вимоги до їх випробування;
• правила маркування продукції;
• контроль за імпортом і обігом.

Також важливу роль відіграють підзаконні акти, які деталізують процедури оцінки ризиків та державного нагляду.

Україна поступово гармонізує своє законодавство з нормами Європейського Союзу, що є особливо актуальним у контексті євроінтеграції.

Підходи до регулювання ГМО у світі відрізняються.

• Європейський Союз застосовує принцип обережності: кожен ГМО проходить сувору оцінку перед допуском на ринок, а продукція підлягає обов’язковому маркуванню.
• США мають більш ліберальну модель, де основна увага приділяється характеристикам продукту, а не способу його створення.
• Канада та Японія також використовують власні системи оцінки безпечності.

Система контролю ГМО зазвичай включає:

• державну реєстрацію;
• наукову оцінку ризиків;
• маркування продукції;
• моніторинг після виведення на ринок;
• відповідальність за порушення законодавства.

Ці механізми дозволяють мінімізувати потенційні загрози та забезпечити прозорість для споживачів.

З 16 вересня 2026  набирає чинності Закон України «Про державне регулювання генетично-інженерної діяльності та державний контроль за розміщенням на ринку генетично модифікованих організмів і продукції», яким запроваджено комплексне врегулювання правових та організаційних засад генетично-інженерної діяльності, забезпечення продовольчої безпеки держави, шляхом здійснення державного нагляду (контролю) за використанням генетично модифікованих організмів і обігом генетично модифікованої продукції.

Держпродспоживслужба нагадує: будь-яка робота з генетично модифікованими організмами (ГМО) – створення, випробування, транспортування або використання – регулюється Законом України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів».

Мета закону – охорона здоров’я людини і навколишнього природного середовища при здійсненні генетично-інженерної діяльності та поводженні з ГМО, а також контрольований і прозорий обіг ГМО.

Дана інформація має інформаційно-роз’яснювальний характер і не є нормативно-правовим актом.