Розрахунковий документ до товару, роботи, послуги

Відповідно до статті 42 Конституції України держава здійснює захист прав споживачів, контролює якість і безпечність продукції та усіх видів послуг і робіт, а також сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Захист прав споживачів забезпечують спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів (Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів – Держпродспоживслужба) та її територіальні органи, місцеві державні адміністрації, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, а також суди.

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг регулюються Законом України «Про захист прав споживачів» № 1023‑ХІІ від 12.05.1991, – із змінами (далі – Закон № 1023), Цивільним кодексом України та іншими нормативно‑правовими актами.

Споживачем визнається фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних із підприємницькою діяльністю чи виконанням обов’язків найманого працівника (пункт 22 частини 1 статті 1 Закону № 1023). Якщо громадянин виступає як підприємець або фактично використовує придбану продукцію у підприємницькій діяльності чи як найманий працівник, дія Закону № 1023 на такі відносини не поширюється. Аналогічно, цей Закон не застосовується у випадках, коли виробником чи продавцем є громадянин, що не є підприємцем, або коли набувачем товарів чи послуг виступають підприємства, установи чи організації.

Судовий захист прав споживачів здійснюється загальними судами за правилами цивільного судочинства в порядку позовного провадження за позовами фізичних осіб – споживачів. Відповідно до частини 5 статті 28 Цивільного процесуального кодексу України позивач у справах про захист прав споживачів має право пред’являти позов за місцезнаходженням відповідача, за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Право звернення до суду має будь‑який споживач, незалежно від того, чи вступав він у договірні відносини із продавцем (надавачем послуг).

При вирішенні спорів слід враховувати, що тягар доказування обставин, які звільняють від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов’язання, лежить на продавцеві (виробникові), тоді як доказування факту придбання чи замовлення товарів (послуг) покладається на споживача. До фактів, що підлягають доказуванню, належать: факт придбання продукції чи замовлення послуги; надання інформації про товар (послугу) та її зміст; відповідність властивостей товару потребам споживача та нормативним вимогам; факт використання товару; факт заподіяння шкоди життю, здоров’ю чи майну споживача.

Основним засобом доказування факту придбання є розрахунковий документ (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція тощо), письмовий правочин (договір), а для товарів із гарантійним строком – технічний паспорт чи інший документ із позначкою про дату продажу.

Відповідно до частини 11 статті 8 Закону № 1023 вимоги споживача розглядаються після пред’явлення розрахункового документа. Продавець зобов’язаний видати споживачеві розрахунковий документ встановленої форми або створити його в електронній формі (з відображенням QR‑коду чи надсиланням на електронну адресу/номер телефону). Розрахунковий документ має бути виданий не пізніше моменту передачі товару чи послуги.

У разі доставки товару поштою або кур’єрською службою за умови передоплати продавець зобов’язаний забезпечити вкладення розрахункового документа встановленої форми до поштового чи кур’єрського відправлення. Якщо доставка здійснюється за післяплатою, розрахунковий документ може бути надісланий у електронній формі. При цьому електронна квитанція банку про оплату або квитанція перевізника про отримання післяплати не є розрахунковим документом у розумінні Закону.

Форма і зміст розрахункових документів визначаються Положенням про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 № 13. Фіскальний касовий чек є обов’язковим у більшості розрахункових операцій роздрібної торгівлі; розрахункова квитанція застосовується у випадках неможливості використання РРО; товарний чек видається продавцями, які звільнені від застосування РРО.

Відсутність у споживача розрахункового документа унеможливлює підтвердження факту придбання продукції, часу та обсягу витрат, переходу права власності, а також вирішення спору в досудовому порядку. Водночас втрата чи неодержання документа не позбавляє споживача права доводити факт придбання у судовому порядку іншими доказами.

Таким чином, належне підтвердження факту придбання продукції можливе лише за умови отримання та збереження розрахункового документа встановленої форми. Відсутність такого документа ускладнює реалізацію прав споживача та унеможливлює вирішення спору в досудовому порядку, що зумовлює необхідність судового захисту. Отже, головне правило для кожного споживача – після здійснення оплати товару чи послуги отримати розрахунковий документ встановленого зразка та зберігати його протягом гарантійного строку.