«Право споживача на інформацію про продукцію»

Спеціалістами управління захисту споживачів Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області під час проведення планового заходу державного нагляду (контролю) робітникам суб’єкта господарювання, який займається торговельною діяльністю, 28.01.2020 був проведений навчальний семінар «Право споживача на інформацію про продукцію».

Характеризуючи законодавчу регламентацію права споживача на інформацію, необхідно зазначити, що відповідно до ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору.

До поняття «необхідної інформації» законом висуваються якісні та кількісні вимоги. Кількість інформації для споживача має бути достатньою для того, щоб він отримав усі необхідні відомості з приводу визначеної продукції.

Зокрема, ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає, що інформація про продукцію має містити:

назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються;

– дані про основні властивості продукції, номінальну кількість (масу, об’єм тощо), умови використання;

 відомості про вміст шкідливих для здоров’я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами;

– позначку про наявність у складі продукції генетично модифікованих організмів;

дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції;

– дату виготовлення;

– відомості про умови зберігання;

– гарантійні зобов’язання виробника (виконавця);

– правила та умови ефективного і безпечного використання продукції;

– строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій;

– найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування.

 

У встановлених нормативно-правовими актами межах її обсяг визначається виробником (виконавцем) чи споживачем у випадку, якщо виробником (виконавцем) не враховано усі особливості продукції. В зв’язку з цим споживач може поставити будь-яке питання, що стосується продукції, а виробник (виконавець) зобов’язаний вжити усіх розумних заходів для відповіді на них, що дасть змогу забезпечити повноту інформації.

Визначений законодавством перелік відомостей, що має бути наданий споживачу, слід розглядати як обов’язкову інформацію, що є складовою частиною «необхідної» інформації. Так, якщо в силу будьяких особливостей робіт (послуг) вимагається надання споживачу додаткової інформації, поряд з обов’язковою, яка встановлена законом, виконавець (виробник, продавець) зобов’язаний її надати і не вправі у випадку виникнення спору посилатися на ту обставину, що інформація не вказана в загальновстановленому переліку обов’язкової до доведення до відома споживача інформації.

Способи доведення інформації до споживача визначаються специфікою окремих сфер обслуговування, хоча вона повинна бути доведена в наочній і доступній формі. Специфіка доведення інформації здебільшого визначається правилами торгівлі окремими видами товарів (у видах договорів купівлі-продажу) і правилами надання різних послуг. З метою покращення інформування споживача в Законі передбачено, що інформація повинна доводитись до відома українською мовою.