Сучасний стан нормативно-правових актів щодо оздоровлення та відпочинку дітей

Одним з визначальних принципів державної політики у сфері оздоровлення та відпочинку дітей є принцип забезпечення доступності оздоровлення та відпочинку дітей, який базується на законодавстві України, а саме:

  • Конституції України;
  • Сімейному кодексі України;
  • Закону України “Про оздоровлення та відпочинок дітей”;
  • Закону України “Про охорону дитинства”;
  • Закону України “Про позашкільну освіту”;
  • Постанові Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку направлення дітей до дитячих закладів оздоровлення та відпочинку за рахунок коштів державного бюджету”;
  • Розпорядженні Кабінету Міністрів України “Питання затвердження Державного соціального стандарту оздоровлення та відпочинку”.

Права дитини на відпочинок і дозвілля, користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров’я та засобами лікування хвороб і відновлення здоров’я визначені Конвенцією ООН про права дитини, ратифікованою Україною в 1991 році.

Поліпшення стану здоров’я дітей, відновлення їх життєвих сил, зайнятість у канікулярний період, запобігання бездоглядності, створення можливості продовжити виховний процес та розвиток творчих здібностей дітей забезпечують організоване оздоровлення та відпочинок.

Основні принципи та напрями державної політики у сфері оздоровлення та відпочинку дітей, є створення оптимальних умов для безпечного та ефективного перебування у дитячих закладах оздоровлення та відпочинку; дотримання вимог санітарного законодавства; збереження і розвиток мережі дитячих закладів оздоровлення та відпочинку.

Одним з пріоритетних напрямків при оздоровленні та відпочинку дітей є питання та створення безпечних умов перебування  дітей в закладах.

На даний час, питання нормативно-правових відносин щодо дотримання санітарно-гігієнічних та протиепідемічних вимог під час роботи закладів дитячого оздоровлення та відпочинку знайшли відображення в наступних законодавчих актах України:

Закон України «Про оздоровлення та відпочинок дітей», 4 вересня 2008 року№ 375-VI ( Редакція від 01.2019), відповідно до вимог Статті 7,   Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень забезпечують:

  • реалізацію державної політики у сфері оздоровлення та відпочинку дітей, розроблення і виконання відповідних регіональних програм;
  • збереження і розвиток мережі дитячих закладів оздоровлення та відпочинку, поліпшення їх матеріально-технічної бази, кадрового забезпечення;
  • виділення коштів з місцевих бюджетів на організацію оздоровлення та відпочинку дітей, які потребують особливої соціальної уваги та підтримки, а також на підтримку дитячих закладів оздоровлення та відпочинку;
  • здійснення контролю за діяльністю дитячих закладів оздоровлення та відпочинку незалежно від форми власності та підпорядкування;
  • підтримку дитячих закладів оздоровлення та відпочинку шляхом встановлення пільг із землекористування, оплати комунально-побутових послуг, придбання продуктів харчування, сплати місцевих податків і зборів;
  • оздоровлення та відпочинок дітей, у першу чергу дітей, які потребують особливої соціальної уваги та підтримки, протягом року;
  • надання організаційної, науково-методичної, інформаційної допомоги громадським об’єднанням, фондам, підприємствам, установам та організаціям, дитячим закладам оздоровлення та відпочинку, громадянам;
  • надання допомоги в організації перевезення груп дітей до дитячих закладів оздоровлення та відпочинку;

Статті 25. Соціальна підтримка оздоровлення та відпочинку дітей передбачає, що Кабінет Міністрів України розробляє і затверджує державну програму оздоровлення та відпочинку дітей.

Органи місцевого самоврядування розробляють і затверджують відповідні програми з оздоровлення та відпочинку дітей, фінансування яких здійснюється за рахунок місцевих бюджетів.

Забезпечення матеріально-технічної бази дитячих закладів оздоровлення та відпочинку, що утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, здійснюється відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 22 частини першої статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україн».

Стаття 26. Виключна компетенція сільських, селищних, міських рад є  затвердження програм соцiально-економiчного та культурного розвитку вiдповiдних адмiнiстративно-територiальних одиниць, цiльових програм з iнших питань мiсцевого самоврядування.

Відповідно до Закону України  «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року N 1645-III (Редакція від 04.10.2018), Стаття 5. Повноваження органів місцевого   самоврядування у  сфері захисту населення від інфекційних хвороб:  Органи місцевого самоврядування у сфері захисту населення від інфекційних хвороб: забезпечують проведення   профілактичних  і  протиепідемічних заходів  на  територіях  населених  пунктів,  у  місцях   масового відпочинку  населення  та  рекреаційних  зонах,  а  також робіт по ліквідації епідемій та спалахів  інфекційних  хвороб  і  вирішують питання  фінансового  та  матеріально-технічного  забезпечення цих заходів і робіт.

Питання санітарно-технічного забезпечення закладів дитячого оздоровлення та відпочинку, дотримання вимог санітарного законодавства  відображені в таких нормативних документах: Закон України «Про оздоровлення та відпочинок дітей».

Стаття 9. Державні соціальні стандарти оздоровлення та відпочинку дітей.

Складовими державних соціальних стандартів оздоровлення та відпочинку дітей є:

  • нормативи матеріально-технічного забезпечення дитячих закладів оздоровлення та відпочинку інвентарем та обладнанням для надання медичних послуг, організації виховного процесу та дозвілля дітей, у тому числі національно-патріотичного виховання;
  • нормативи розміщення дітей для оздоровлення та відпочинку на території, у будинках і приміщеннях дитячих закладів оздоровлення та відпочинку;норми забезпечення дітей повноцінним харчуванням у дитячих закладах оздоровлення та відпочинку відповідно до фізіологічних потреб і енерговитрат.

Статті 20. Матеріально-технічна база дитячого закладу оздоровлення та відпочинку.

Вимоги до матеріально-технічної бази дитячого закладу оздоровлення та відпочинку визначаються відповідними будівельними і санітарно-гігієнічними нормами, правилами їх облаштування та утримання з урахуванням вимог технічної і протипожежної безпеки та державними соціальними стандартами оздоровлення та відпочинку дітей.

Відповідно Закону України  „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від   24 лютого 1994 року N 4004-XII (Редакція від 04.10.2018 ).

 Стаття 20. Умови виховання та навчання.

Органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, власники і адміністрація навчально-виховних закладів та громадяни, які організують або здійснюють навчальні та виховні процеси, зобов’язані забезпечити для цього умови, що відповідають вимогам санітарних норм, здійснювати заходи, спрямовані на збереження і зміцнення здоров’я, гігієнічне виховання відповідних груп населення та вивчення ними основ гігієни.

Стаття 22. Вимоги до жилих та виробничих приміщень, територій, засобів виробництва і технологій.

Органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані утримувати надані в користування чи належні їм на праві власності жилі, виробничі, побутові та інші приміщення відповідно до вимог санітарних норм.

У процесі експлуатації виробничих, побутових та інших приміщень, споруд, обладнання, устаткування, транспортних засобів, використання технологій їх власник зобов’язаний створити безпечні і здорові умови праці та відпочинку, що відповідають вимогам санітарних норм, здійснювати заходи, спрямовані на запобігання захворюванням, отруєнням, травмам, забрудненню навколишнього середовища.

Органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані утримувати надані в користування чи належні їм на праві власності земельні ділянки і території відповідно до вимог санітарних норм.

Постанова КМУ від 28 квітня 2009 р. № 422 « Про затвердження Типового положення про дитячий заклад оздоровлення та відпочинку» (Із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 656 від 22.08.2018) п. 8. Засновник   (власник)  дитячого  закладу  забезпечує  його функціонування,  комплектування  інвентарем,  технічним  та  іншим обладнанням   відповідно   до   державних   соціальних  стандартів оздоровлення та відпочинку дітей. П. 8-3.   Дитячі  заклади  утворюються  центральними,  місцевими органами  виконавчої  влади,  органами  місцевого  самоврядування, професійними  спілками,  фондами,  підприємствами, установами  та організаціями, громадянами  та  їх об’єднаннями  з  урахуванням соціально-економічних,  національних,  культурно-освітніх потреб у разі     наявності     необхідної     матеріально-технічної     та науково-методичної  бази,  кадрового  забезпечення  відповідно  до законодавства п. 17. Споруди, будівлі та  інші  приміщення  дитячого  закладу
повинні   відповідати санітарно-гігієнічним  нормам та вимогам пожежної і технічної безпеки. {Абзац перший п. 17 із змінами, внесеними згідно з Постановою  КМ № 656 від 22.08.2018 } п. 20. У дитячому закладі створюються безпечні умови перебування дитини, забезпечується охорона її життя  і  здоров’я,  особистого майна, надання медичної допомоги,  страхування від нещасного випадку, виконання освітніх  програм, організація змістовного дозвілля тощо.

Обов’язки та відповідальність керівників ( власників) закладів дитячого оздоровлення та відпочинку передбачені наступними нормативними актами:

Закон України «Про оздоровлення та відпочинок дітей».

Стаття 19. Обов’язки дитячого закладу оздоровлення та відпочинку.

Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку зобов’язаний: створити  безпечні умови для перебування дітей, забезпечити охорону її життя і здоров’я, особистого майна, надання невідкладної медичної допомоги, страхування від нещасного випадку, реалізацію освітніх програм та змістовного дозвілля тощо;у разі захворювання дитини організувати її лікування та за потреби доставлення до місця постійного проживання забезпечити оздоровлення та відпочинок дітей відповідно до державних соціальних стандартів оздоровлення та відпочинку дітей.

Стаття 20-1. Відповідальність посадових осіб дитячого закладу оздоровлення та відпочинку.

Керівник дитячого закладу оздоровлення та відпочинку несе відповідальність за якість послуг, які надає такий заклад, та за збереження життя і здоров’я дітей, які перебувають у такому закладі, відповідно до закону.

Статті 33. Права, обов’язки та відповідальність працівників дитячого закладу оздоровлення та відпочинку.

Працівники дитячого закладу оздоровлення та відпочинку в межах покладених на них обов’язків несуть персональну відповідальність відповідно до законодавства за безпеку життя і здоров’я дітей, які оздоровлюються та відпочивають у цьому закладі, за якість та повноту виконання навчальних та виховних програм, які реалізуються в дитячому закладі оздоровлення та відпочинку.

Закон України  „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24 лютого 1994 року № 4004-XII (Редакція від 04.10.2018).

 Статті 7. Обов’язки підприємств, установ і організацій.

Підприємства, установи і організації зобов’язані: за пропозиціями посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби розробляти і здійснювати санітарні та протиепідемічні заходи:

  • на вимогу посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби надавати безоплатно зразки використовуваних сировини і матеріалів, а також продукції, що випускається чи реалізується, для проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи;
  • виконувати розпорядження і вказівки посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби при здійсненні ними державного санітарно-епідеміологічного нагляду;
  • усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов’язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я;
  • негайно інформувати органи державної санітарно-епідеміологічної служби про надзвичайні події і ситуації, що становлять загрозу здоров’ю населення, санітарному та епідемічному благополуччю;

Статті 22. Вимоги до жилих та виробничих приміщень, територій, засобів виробництва і технологій.

Органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані утримувати надані в користування чи належні їм на праві власності жилі, виробничі, побутові та інші приміщення відповідно до вимог санітарних норм.

У процесі експлуатації виробничих, побутових та інших приміщень, споруд, обладнання, устаткування, транспортних засобів, використання технологій їх власник зобов’язаний створити безпечні і здорові умови праці та відпочинку, що відповідають вимогам санітарних норм, здійснювати заходи, спрямовані на запобігання захворюванням, отруєнням, травмам, забрудненню навколишнього середовища.

Органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані утримувати надані в користування чи належні їм на праві власності земельні ділянки і території відповідно до вимог санітарних норм.

Закону України  «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року № 1645-III (Редакція від 04.10.2018).

Стаття 15. Запобігання інфекційним захворюванням у дитячих  закладах.

Прийом дітей  до  виховних,  навчальних,  оздоровчих та інших
дитячих закладів  проводиться  за  наявності  відповідної  довідки закладу  охорони  здоров’я,  в якому дитина перебуває під медичним наглядом.  Довідка видається на підставі  даних  медичного  огляду дитини,  якщо відсутні медичні  протипоказання для її перебування у цьому закладі,  а також якщо їй проведено  профілактичні  щеплення згідно  з  календарем  щеплень  і  вона не перебувала в контакті з хворими на інфекційні хвороби або бактеріоносіями.

Дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з
календарем щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється.

Працівники дитячих закладів    підлягають    обов’язковим профілактичним  медичним  оглядам  з  метою  виявлення  хворих  на інфекційні  хвороби  та  бактеріоносіїв  у порядку,  встановленому законодавством.

Працівники дитячих закладів зобов’язані:

  • вести постійне спостереження за станом здоров’я  дітей,  а  в разі  виявлення  хворого на інфекційну хворобу – вжити заходів для його ізоляції від здорових дітей та  негайно  повідомити  про  цей випадок відповідний заклад охорони здоров’я;
  • систематично проводити   гігієнічне   навчання  та  виховання дітей.

Статті 18. Права та обов’язки підприємств, установ і організацій у сфері захисту населення від  інфекційних хвороб
Права та   обов’язки   підприємств,   установ  і  організацій незалежно  від  форм  власності  у  сфері  захисту  населення  від інфекційних  хвороб  щодо  забезпечення  населення  доброякісними, безпечними  для  здоров’я   харчовими   продуктами,   продовольчою сировиною  та  питною  водою,  запобігання  забрудненню збудниками інфекційних  хвороб  відкритих  водойм  і  ґрунту,   утримання   в належному  санітарному  стані  територій населених пунктів,  місць масового відпочинку населення,  рекреаційних  зон  тощо  визначені законодавством.

Власники, а   також   керівники   та   інші   посадові  особи підприємств,  установ і організацій незалежно від  форм  власності зобов’язані в межах своїх повноважень сприяти медичним працівникам у  здійсненні  заходів  щодо  захисту  населення  від  інфекційних хвороб.

Постанова КМУ від 28 квітня 2009р. № 422 «Про затвердження Типового положення про дитячий заклад оздоровлення та відпочинку» п.15. Працівники   дитячого   закладу   відповідно   до   своїх функціональних повноважень несуть відповідальність  за  збереження життя та здоров’я дітей, які перебувають в ньому, п. 16. Надання  дітям  та  працівникам дитячого закладу медичної допомоги  на  дошпітальному  етапі   та   лікування   здійснюється медичними працівниками такого закладу.  Надання дітям  та  працівникам  дитячого закладу невідкладної медичної    допомоги,    зокрема    стаціонарної,     здійснюється територіальним лікувально-профілактичним закладом,  закріпленим за дитячим закладом.

Постанова КМУ за № 559  від 23 травня 2001р. «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам, порядку проведення цих оглядів та видачі особистих медичних книжок».

Наказ Міністерства охорони здоров’я України № 280 від 23.07.2002 «Щодо організації проведення обов’язкових профілактичних медичних оглядів працівників окремих професій, виробництв і організацій, діяльність яких пов’язана з обслуговуванням населення і може призвести до поширення інфекційних хвороб».

Державні санітарні правила і норми”Улаштування, утримання і організація режиму діяльності дитячих оздоровчих закладів” (ДСанПіН 5.5.5.23-99), п. 13.8. Дотримання даних санітарних правил забезпечують  керівники  і голови профсоюзних комітетів підприємств, організацій і установ, у віданні  яких  знаходяться  табори,  а  також  начальники   літніх оздоровчих таборів.  Постійний  контроль за виконанням санітарних правил  здійснює  медичний   персонал   таборів,   періодичний   – працівники санітарно-епідеміологічної служби.

Основні завдання державного санітарно епідеміологічного нагляду мають своє відображення в наступних нормативних актах:

Закон України  „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”.

Стаття 39. Поняття та основні завдання державного санітарно-епідеміологічного нагляду.

Державний санітарно-епідеміологічний нагляд – це діяльність органів державної санітарно-епідеміологічної служби по контролю за дотриманням юридичними та фізичними особами санітарного законодавства з метою попередження, виявлення, зменшення або усунення шкідливого впливу небезпечних факторів на здоров’я людей та по застосуванню заходів правового характеру щодо порушників.

Основними завданнями цієї діяльності є:

  • нагляд за організацією і проведенням органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами санітарних і протиепідемічних заходів;
  • нагляд за реалізацією державної політики з питань профілактики захворювань населення, участь у розробці та контроль за виконанням програм, що стосуються запобігання шкідливому впливу факторів навколишнього середовища на здоров’я населення;
  • нагляд за дотриманням санітарного законодавства.

Закон України  «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року N 1645-III (Редакція від 04.10.2018), Стаття 6. Повноваження центральних органів виконавчої влади щодо захисту населення від інфекційних хвороб Центральний  орган  виконавчої  влади,  що  реалізує державну політику   у   сфері   санітарного  та  епідемічного  благополуччя населення, щодо захисту населення від інфекційних хвороб: здійснює  нагляд  за  додержанням підприємствами, установами, організаціями   незалежно   від  форми  власності  та  громадянами законодавства  у  сфері  захисту населення від інфекційних хвороб, контролює  виконання  вимог  санітарно-протиепідемічних  правил  і норм.

Стаття 10. Основні принципи профілактики інфекційних хвороб.

Основними принципами профілактики інфекційних хвороб є:

  • визнання захисту населення від інфекційних  хвороб  одним  із пріоритетних  напрямів  діяльності  органів  виконавчої  влади  та органів місцевого самоврядування; дотримання підприємствами, установами, організаціями незалежно  від форм власності та громадянами санітарно-гігієнічних та  санітарно-протиепідемічних правил і норм при здійсненні будь-яких видів діяльності; комплексність проведення   профілактичних,  протиепідемічних, соціальних і освітніх заходів, обов’язковість їх фінансування;

Питання організації харчування дітей в закладах оздоровлення та відпочинку мають своє відображення в таких нормативних документах:

Постанова КМУ  від 22 листопада 2004 р. N 1591 «Про затвердження норм харчування у навчальних та оздоровчих закладах» (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 р. № 353) Додаток 6 «НОРМИ харчування у дитячих закладах оздоровлення та відпочинку».

Постанова КМУ від 28 квітня 2009 р. № 422 «Про затвердження Типового положення про дитячий заклад оздоровлення та відпочинку» (Із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 656 від 22.08.2018) п.18. Дитячий заклад забезпечує збалансоване харчування дітей, необхідне для їх нормального росту і розвитку, із дотриманням вимог щодо якості та безпеки продукції, визначених  нормативними документами. Державні санітарні правила і  норми”Улаштування, утримання і організація режиму діяльності дитячих оздоровчих закладів” (ДСанПіН 5.5.5.23-99) Державні санітарні правила та норми  “Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною” (ДСанПіН 2.2.4-171-10).

Сумісний наказ міністерства охорони здоров’я України, міністерства освіти і науки України від 01.06.2005 № 242/329.

«ПОРЯДОК ОРГАНІЗАЦІЇ ХАРЧУВАННЯ ДІТЕЙ У НАВЧАЛЬНИХ ТА ОЗДОРОВЧИХ ЗАКЛАДАХ».

Сумісний наказ міністерства охорони здоров’я  України, міністерства освіти і науки України від 15.08.06 № 620/563 «Щодо невідкладних заходів з організації харчування дітей у дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних навчальних закладах».