Радіаційний захист

Під радіаційним захистом слід розуміти комплекс радіаційно-гігієнічних, проектно-конструкторських, технічних і організаційних заходів, спрямованих на забезпечення радіаційної безпеки людини.

Найважче захиститись від фотонних випромінювань, враховуючи їх здатність розповсюджуватись на значні відстані і пронизувати наскрізь досить товсті шари речовини. Відомі декілька фізичних основ захисту від іонізуючого випромінювання, серед яких найбільше значення мають чотири:

1)    захист шляхом зменшення активності джерела, з яким працюють;

2)    захист шляхом зменшення часу контакту з джерелом(захист часом);

3)    захист шляхом збільшення відстані між людиною і джерелом(захист відстанню);

4)    захист екраном – речовиною, яку розташовують між джерелом і людиною.

Захист зменшенням активності полягає у використанні джерел з найменшою активністю, яка відповідає конкретному технологічному процесу. При меншій активності відбувається менше ядерних перетворень, виділяється менше іонізуючого випромінювання і променеве навантаження буде нижчим. На практиці це досягається використанням на робочих місцях розфасовок з низькими активностями, введенням в організм радіо- фармпрепаратів з мінімальною активністю при проведенні діагностичних процедур.

Захист часом полягає у зменшенні часу контакту з джерелом, тому що доза і час перебувають у прямо пропорційній залежності. На практиці це досягається підвищенням кваліфікації працівника, чітко розробленою технологією виробничого процесу, попереднім тренуванням – виконанням маніпуляцій з використанням нерадіоактивних імітаторів.

907154ff-156b-42f1-965c-3416d06d7132_850

Захист відстанню має суттєве значення виключно при використанні точкового джерела іонізуючого випромінювання.

На практиці таким способом захисту можна користуватися, застосовуючи довгі пінцети, маніпулятори, збільшуючи розмір палат, де знаходяться «активні» хворі.

Якщо використання трьох вищеназваних принципів захисту не призвело до бажаного зниження дози, слід використовувати екран – біологічний захист. Біологічний захист – пристрій, який зменшує інтенсивність випромінювання до безпечного рівня персоналу при роботі з джерелом іонізуючого випромінювання. Для захисту від гамма-випромінювання використовують уран, свинець або інші важкі метали, бетон, повнотілу цеглу. Проникаюча здатність альфа-частинок у біологічній тканині вимірюється десятками мікрон, у повітрі – кількома сантиметрами, тому будь-які засоби індивідуального захисту і відстань від джерела більше 10-15 см є надійним захистом від дії альфа-частинок. Найбільш поширені матеріали, з яких роблять екрани для захисту від бета-випромінювання – плексиглас, пластмаси. Для захисту від нейтронного потоку необхідний комбінований захист, зроблений із легких і важких матеріалів.